Останнє покоління живих і справжніх

Останнє покоління живих і справжніх

З ноткою знецінення, як ми звикли.

Усе найгірше в минулому тепер у майбутньому. Усе найкраще в минулому тепер у майбутньому.

Ми так боїмося стати непотрібними.

Ми думаємо, що будуємо систему, у якій не хочемо ставити когось нижче за себе. Водночас змушуємо роботів працювати на нас, забуваючи, що вони — це ми, але інші. Можливо, вони не відчувають страждання так, як ми, якщо не надати їм такої здатності. Та без поганого й доброго, темряви та світла, немає відмінності. Можна сказати інакше, але це було б неправдою.

Десь між вдихом і видихом. Де межа між «я живий» і «я мертвий»?

Темрява й порожнеча також мають значення.

Хочу це відчувати. Не хочу це відчувати.

Це дано нам для порівняння.

Ми об'єднуємо найменшу й найбільшу з частин усього, що можемо спостерігати: атоми, міста, країни, галактики, всесвіти.

Знання. Досвід усіх, хто був до нас. Те, що вони вивчали: помилки, неточності, параграфи й абзаци.

Наша потреба в розумінні: щоб зрозуміти, потрібно порівняти. У нас уже є набір частинок та елементів як ресурс. Але чи належить він нам?